Кіно про Японію: міркування історика на маргінесах «Останнього самурая»

Abstract

У статті авторка аналізує окремі сцени стрічки «Останній самурай» Едварда Цвіка. Основну увагу у дослідженні присвячено не так культурологічному, як історичному контексту фільму. Це цілком виправдано, адже художнє кіно часто-густо ретранслює історичну інформацію, але що важливіше – впливає на суспільну думку, формуючи позитивну або негативну оцінку тих чи інших подій або персонажів. Указано, що у випадку «Останнього самурая» кінострічка ставить питання про долю цивілізацій та традиційних суспільств. «Останній самурай» присвячений унікальному процесові заміни старих взірців новими у Японії на зламі XVIII–XIX ст., який відбувся впродовж якихось кільканадцяти років і який отримав остаточне осмислення після 1945 р. Стрічка показує процес вестернізації Японії епохи Мейдзі, щоб стати сучасною нацією та державою. Указано на ті елементи, які стали основою формування модерної нації і які відображені у стрічці – традиції самурайства, культ імператора. Водночас аналіз сюжету фільму показує, що режисер демонструє як західні впливи не призвели до руйнування традиційних японських стереотипів соціальної свідомості. Одним із важливих моментів, які варто окреслити, є зображення контрасту західної та японської культур, що відображає два бачення народу: елітарної Японії епохи Едо та модерної держави епохи Мейдзі. Висновковуючи, авторка стверджує, що таємничий і захоплюючий світ культури Країни вранішнього сонця є донині глибоко захований – як емоції самих японців, які приховують їх під поверхово ввічливою посмішкою, такі складні для розуміння гайдзину (іноземцю). І «Останній самурай» лише ледве відкриває нам його. Можливо, тому, що зі своїми прототипами герої мають дуже мало спільного (за винятком хіба що Кацумото, списаного з одного з найбільш відомих самураїв у «Японській історії» Сайґо Такаморі).