Лігводидактична парадигма становлення і розвитку мовлення дітей раннього віку

Abstract

У статті здійснено спробу виокремлення й аналізу особливостей становлення і розвитку мовлення дітей раннього віку крізь призму дошкільної лінгводидактики. Українська лігнводидактика посіла чільне місце в системі новітніх лінгвістичних парадигм і дала поштовх до виокремлення низки підходів до навчання рідної мови на різних вікових етапах життєдіяльності особистості. Пріоритетним завданням лінгводидактики, вважаємо, її спрямованість на формування комунікативно-мовленнєвих і комунікативних умінь людини. Вагома складова сучасної української лінгводидактики – це дошкільна лінгводидактика, адже становлення і розвиток мовлення дітей дошкільного віку має надзвичайно вагоме значення для подальшого життя та соціалізації дитини, адже мова взаємопов’язана з розвитком усіх психічних процесів (мислення, сприймання, пам’ять), а також слугує основою свідомої та цілеспрямованої діяльності дитини. Мовлення малюка формується під впливом оточуючо- го світу та під безпосереднім впливом дорослих (батьків, рідних тощо). На нашу думку, особливе значення має правомірний розвиток мовлення дитини раннього віку, адже це слугує підґрунтям подальшого інтелектуального, духовного, емоційного, мовленнєвого розростання малюка. Відомо, що на етапі свого виникнення та становлення мовлення дитини носить ситуативний характер і лише поступово слово наповнюється понятійним змістом. Саме тоді, коли слово і поняття стають єдиними, діти виходять за межі окремої спілкувальної ситуації та опановують широкий простір пізнавальної діяльності. Мовленнєва активність дитини раннього віку – ситуативна, тісно пов’язана з предметно-практичною діяльністю і залежить від емоційної участі дорослого у спілкуванні. Лінгводидактична парадигма становлення і розвитку мовлення дітей раннього віку передбачає, насамперед, поетапний аналіз, який охоплює два періоди: підготовчий та період розвитку самостійного мовлення. Отже, ранній вік – сензитивний період для засвоєння дитиною мовлення і підґрунтя її подальшого розвитку. Саме оволодіння мовленням є найважливішим досягненням раннього дитинства і зорієнтоване на опанування рідною мовою, вироблення вмінь послугуватися нею не лише як засобом спілкування, а й як засобом пізнання навколишнього світу і себе, як засобом засвоєння набутого людством досвіду, саморегуляції та взаємодії людей.