Витоки естетизму японської культури

Abstract

У статті проаналізовано генезу естетизму японської культури, який став її визначальною характеристикою від часів епохи Хейан (794–1192). В історії світової культури були періоди, коли естетизм – визнання краси найвищою цінністю у житті – ставав провідним типом світосприйняття невеликої соціальної групи, зостаючися локалізованим у соціальному просторі й соціальному часові. Унікальність японської культури полягає в тому, що цей тип світовідношення і світосприйняття залишається генеральним упродовж багатьох століть. У наявних джерелах із японської культури констатовано цю особливість, проте механізми її появи не розкрито. На основі здійсненого дослідження автор приходить до висновку, що естетизм японської культури – результат взаємодії та синтезу аристократичної хейанської культури, традиційних хліборобських культів і національної релігії Японії – синтоїзму. Genesis of the distinctive features of Japanese culture – its aesthetics, that is, the recognition of the supreme value in the beauty of life, which became a defining since the Heian era (794–1192) is described in article. Cases, where aestheticism became the defining type of attitude a small social group, frequent – a marginal, or strata, remaining localized in the social space and social time, were often in the history of world culture. The uniqueness of Japanese culture is that this type of attitude undergoing changes, there remains the general for many centuries. In the works of Japanese culture asserts the existence of aesthetics as its essential features, however, is not revealed to the mechanism of its origin. Based on the research the author comes to the conclusion that the aestheticism of this culture is the result of interaction of a complex of factors, the most important of which are aristocratic Heian culture, the center of which was the Imperial court, traditional agricultural cults and the national religion of Japan – Shinto.