Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал: https://evnuir.vnu.edu.ua/handle/123456789/25967
Повний запис метаданих
Поле DCЗначенняМова
dc.contributor.authorПетрович, Валентина Василівна-
dc.contributor.authorКороль, Наталя Мирославівна-
dc.date.accessioned2024-12-05T12:15:32Z-
dc.date.available2024-12-05T12:15:32Z-
dc.date.issued2023-
dc.identifier.citationПетрович В. В., Король Н. М. Збереження культурної спадщини як вектор гуманітарної політики держави. Вісник науки та освіти. (Серія «Філологія», Серія «Педагогіка», Серія «Соціологія», Серія «Культура і мистецтво», Серія «Історія та археологія»). 2024. № 5(23). С. 1743–1757. DOI : https://doi.org/10.52058/2786-6165-2024-5(23)-1743-1757uk_UK
dc.identifier.urihttps://evnuir.vnu.edu.ua/handle/123456789/25967-
dc.description.abstractДля сучасної держави, ка прагне до прогресивного поступу та достойного місця на міжнародній арені, збереження культурної спадщини є одним зі стратегічних векторів гуманітарної політики. Україна ратифікувала Конвенцію ЮНЕСКО про охорону світової та природної спадщини, Конвенцію ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини. Серед міжнародних нормативно-правових актів, до яких долучилася Україна, особливої актуальності набув Другий Протокол до Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту 1954 року (29 березня 1999 р.). В Україні також наявна відповідна законодавча база, яка регулює державну політику щодо збереження культурної спадщини. Серед таких нормативно-правових актів: Конституція України, Закони України «Про культуру», «Про охорону культурної спадщини», «Про вивезення, ввезення та повернення культурних інностей», Постанова Кабінету Міністрів «Про внесення об’єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України», «Порядок ведення Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України» від 28 вересня 2023 р. Однак подальше вдосконалення юридичних норм, їх узгодження із європейською Правовою системою (з огляду на євроінтеграційні прагнення України) залишаються на порядку денному. Російсько-українська війна вкрай загострила проблеми збереження культурної спадщини. Йдеться не лише про фізичне знищення пам’яток архітектури, археології, історії, мистецтва, а й викрадення чи спроби викрадення музейних колекцій, картинних галерей. Найбільш яскравим прикладом повернення в Україну культурних цінностей є на сьогодні кейс «скіфського золота». В умовах війни необхідно на ходу вирішувати питання збереження культурних цінностей, пошуку ефективних форм та методів фінансування культурної відбудови, інформування міжнародної спільноти про злочини російських окупантів проти культурної спадщини. Актуально формувати власну модель захисту культурної спадщини, зважаючи на наявні практики інших країн та з опертям на власний набутий досвід.uk_UK
dc.format.extent1743–1757-
dc.language.isoukuk_UK
dc.subjectдержавна гуманітарна політикаuk_UK
dc.subjectзбереження культурної спадщиниuk_UK
dc.subjectкультурна спадщинаuk_UK
dc.subjectросійсько-українська війнаuk_UK
dc.titleЗбереження культурної спадщини як вектор гуманітарної політики державиuk_UK
dc.typeArticleuk_UK
dc.identifier.doihttps://doi.org/10.52058/2786-6165-2024-5(23)-1743-1757-
dc.citation.issue5(23)-
dc.citation.journalTitleВісник науки та освіти. (Серія «Філологія», Серія «Педагогіка», Серія «Соціологія», Серія «Культура і мистецтво», Серія «Історія та археологія»)-
dc.subject.udc93/94:314/316+008:35uk_UK
Розташовується у зібраннях:Наукові роботи (FH)

Файли цього матеріалу:
Файл Опис РозмірФормат 
2786-6165-2024-5(23)-1743-1757.pdf384,72 kBAdobe PDFПереглянути/відкрити


Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищені авторським правом, всі права збережені.